Now Reading
Новий транш МВФ: наступаємо на ті ж граблі?

Новий транш МВФ: наступаємо на ті ж граблі?

26 вересня 2019 року місія Міжнародного валютного фонду (МВФ) закінчила свою роботу, провівши 2 тижні у Києві та вивчаючи економічну ситуацію у державі. В опублікованих висновках місії наголошується про початок переговорів з українською владою щодо отримання Україною нового траншу на три роки за програмою розширеного кредитування (Extended Fund Facility, EFF). Як раніше зазначав Bloomberg, розмір нового траншу складатиме близько 5 млрд дол, і він замінить короткостроковий кредит, який надавався на час президентських та парламентських виборів. 

Варто згадати, що поточна програма співпраці між Україною і МВФ у рамках механізму stand-by була затверджена 19 грудня 2018 року. Обсяг 14-місячної програми еквівалентний SDR 2,8 млрд, або близько 3,9 млрд дол. При цьому SDR 1 млрд (близько 1,4 млрд дол) було надано відразу, тоді як умовою виділення решти коштів були успішні піврічні перегляди програми протягом 2019 року.

До того ж, у висновках місія МВФ звернула увагу на той факт, що відсутність інвестицій в Україну обмежує зростання продуктивності праці (продуктивність праці становить менше 10 відсотків середньої продуктивності в країнах ЄС), створення робочих місць у приватному секторі,  а також покращення рівня життя, незважаючи на добре кваліфіковану робочу силу в Україні. В результаті багато працівників шукають кращої долі за кордоном.

На думку експертів МВФ, економічне зростання в Україні можливе за умови впровадження структурних реформ, і боротьба з корупцією є однією із них. Як відомо, рівень викриття корупції у суспільстві напряму корелюється з наявним обсягом трудових прав працівників – за результатами опитувань, проведеними Єврокомісією в ході публічних слухань щодо захисту викривачів корупції, 85% працівників бояться викривати корупцію або розголошувати відому їм інформацію через страх упередженого ставлення з боку роботодавця, а також втрату роботи.

Зростання заробітних плат повинно йти паралельно з покращенням продуктивності праці, аби таким чином забезпечити конкурентоспроможність.  

В той час, як в Україні працювала місія МВФ, група Глобальних профспілок (Global unions group), до якої входять Міжнародна конфедерація профспілок (ITUC), глобальні профспілкові федерації (IndustriAll, IUF, ITF та інші), Дорадчий комітет у справах профспілок (TUAC) при ОЕСР,  виступили із заявою до МВФ та Світового банку,  аби донести свій меседж перед їх щорічним зібранням 18-20 жовтня у Вашингтоні. 

Глобальні профспілки закликають міжнародні фінансові установи у своїх програмах активно впроваджувати Цілі сталого розвитку ООН, зокрема ціль 8 – сприяння поступальному, всеохоплюючому та сталому економічному зростанню, повній і продуктивній зайнятості та гідній праці для всіх. 

Крім того, міжнародним фінансовим установам слід надавати пріоритет офіційному працевлаштуванню та охороні праці для створення безпечних та здорових робочих місць. Це, власне,  означає припинення сприяння дерегуляції ринку праці, приватизації, заходів жорсткої економії та зменшення заробітної плати. Такі політики збільшують нерівність, перешкоджають стійкому економічному зростанню та сприяють збільшенню прекарізованої праці. 

На думку профспілок, МВФ та Світовому банку потрібно підтримувати країни у здійсненні капіталовкладень з боку держави та у створенні сильних інституційних механізмів, що захищали б працівників на ринку праці, включаючи ефективні системи колективних переговорів. Без таких інститутів не можна гарантувати подолання бідності серед працюючого населення. 

Відповідно до доповіді Хуана Пабло Богославського, Незалежного експерта ООН з питань зовнішнього боргу, інших фінансових зобов’язань та прав людини, підготовленої для Генеральної асамблеї ООН,  вжиття заходів жорсткої економії не сприяє відновленню економіки – навпаки, воно тягне за собою негативні наслідки, з точки зору економічного зростання, зв’язків заборгованості до доходу і рівності, а також, як правило, негативно позначається на цілому ряді аспектів втілення прав людини. 

Резюмуючи, можна сказати, що програми кредитування МВФ, не зважаючи на елемент підтримання короткострокових проектів, в довгостроковій перспективі викликають занепокоєння щодо можливих негативних наслідків для економіки національних держав, а також можуть завдати шкоду інтересам найманих працівників. Втім, мобілізація професійних організацій працівників – це запорука мінімізації та протидії негативним аспектам співпраці з міжнародними фінансовими установами.