Now Reading
Новий законопроект від Мінсоцу: мотивувати не можна демотивувати

Новий законопроект від Мінсоцу: мотивувати не можна демотивувати

Нещодавно на сайті Спільного представницького органу (СПО) профспілок було оприлюднено проект Закону  «Про внесення змін до деяких законів України щодо запровадження стимулюючих механізмів для переходу малозабезпечених сімей від одержання соціальних виплат до працевлаштування та економічної незалежності» з метою громадського обговорення. 

Юристи Громадської організації «Трудові ініціативи» висловлюють глибоке занепокоєння з приводу прийняття запропонованих змін, оскільки їх реалізація створить перешкоди для отримання членами малозабезпечених сімей соціальної допомоги. По суті, дані зміни спрямовані на те, аби члени малозабезпечених сімей відчували себе винними та відповідальними за те, що не працюють та залежать від державної соціальної допомоги. 

Проект Закону пропонує додати нові статті до Закону України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”. Так, якщо у складі сім’ї, яка звертається за призначенням державної соціальної допомоги, є непрацюючі працездатні особи, то соціальна допомога призначатиметься лише за умови реєстрації таких осіб в Державній службі зайнятості, підписання ними індивідуального плану працевлаштування, який міститиме індивідуальні рекомендації щодо сприяння працевлаштуванню.  Виняток становитимуть особи, які здійснюють догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, особою з інвалідністю І групи, особою з інвалідністю І та ІІ групи внаслідок психічного розладу, дитиною з інвалідністю віком до 18 років, особою, яка досягла 18-річного віку. Також особи з числа членів багатодітних сімей, які здійснюють догляд за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, фізичні особи, які надають соціальні послуги, особи, які служать або студенти денної форми навчання. 

Як зазначається у пояснювальній записці до проекту Закону, “довготривале отримання соціальної допомоги має демотивуючий вплив, а система державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям не передбачає суттєвих санкцій та мотиваційних заходів для тих отримувачів, які не зацікавлені у працевлаштуванні. Людина – і родина загалом – звикає до постійних гарантованих виплат і не приділяє уваги пошуку роботи, підвищенню власної конкурентоздатності на ринку праці та виведенню сім’ї на самозабезпечення”. 

Крім того, суперечливими вважаємо не лише пояснення до проекту закону, але й самі його положення. Зокрема, нова ст.41 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям». Згідно з нею непрацююча працездатна особа позбавляється права на отримання соціальної допомоги, якщо вона не стала на облік в Центрі зайнятості та не підписала індивідуальний план працевлаштування. 

Відповідно до ч.3 статті 7 проекту Закону державна соціальна допомога не призначатиметься, якщо непрацюючі працездатні особи не виконали індивідуальний план працевлаштування, не працевлаштувалися, в тому числі відмовилися від запропонованої підходящої роботи, або не забезпечили себе роботою самостійно, то допомога їм не призначається. 

Виняток становитимуть ті особи, які проходили професійне навчання або ж брали участь у громадських роботах або безоплатних суспільно корисних роботах.  

Тобто на відміну від громадських робіт та інших робіт тимчасового характеру, передбачених Законом України “Про зайнятість населення”, які є видом суспільно корисних оплачуваних робіт в інтересах територіальної громади та організовуються для додаткового стимулювання мотивації до праці, матеріальної підтримки безробітних та інших категорій осіб і виконуються ними на добровільних засадах, безоплатні суспільно корисні роботи непрацюючими працездатними особами з числа малозабезпечених будуть не оплачуваними та не добровільними, оскільки від участі в них залежатиме виплата соціальної допомоги.  Знову ж таки, запровадження таких робіт нагадуватиме практику виходу непрацюючих працездатних осіб на суботники в Білорусі.

Такий законопроект не відповідає національному законодавству та міжнародним нормам зважаючи на наступні аргументи. 

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до основоположних прав і принципів, втілених у частині 1 Європейської соціальної хартії (переглянутої), кожна малозабезпечена людина має право на соціальну та медичну допомогу (пункт 13). 

Соціальна допомога – це одна з основних форм підтримки суспільством осіб, чиє матеріальне становище не відповідає або є нижчим межі забезпеченості, визначеної законодавством. Державна допомога – це гарантований саме державою рівень матеріальної підтримки громадян.

Малозабезпечена сім’я — це сім’я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї. Право сім’ї на цю допомогу залежить не лише від доходів, але і від її майнового стану, зайнятості працездатних членів сім’ї та інших факторів. Зважаючи на занижений рівень прожиткового рівня в Україні та невідповідність його ні кількісно, ні якісно сучасним потребам[1], вважаємо, що недоцільно говорити про демотивацію отримувачів соціальної допомоги та їх звичку користуватися соціальними виплатами. 

За даними міжнародних досліджень про соціальне забезпечення, соціальні виплати не мають «демотивуючого впливу» на економічну активність громадян. Так, у нещодавньому дослідженні вчених з національного університету в Норвегії (Oslo and Akershus University College), опублікованому у визнаному виданні Work, Employment and Society[2], вказано, що високі соціальні виплати найчастіше додають людям мотивації для роботи. До того ж, із наявністю грошових ресурсів, люди мають більше можливостей для пошуку роботи, який забирає час і гроші, а людям все ж необхідно дбати про задоволення базових потреб, доглядати за дітьми, витрачати гроші на транспорт, тощо. 

See Also

Досвід Білорусі

Схоже пояснення внесення змін в законодавство було і в білоруському Декреті №3 «Про сприяння зайнятості населення», який в народі назвали «законом дармоїдів». Цей Декрет викликав гостру критику у представників міжнародних профспілок,  а також експертів Міжнародної організації праці, оскільки порушував міжнародні норми, зокрема основоположну Конвенцію МОП №29 «Про примусову чи обов’язкову працю» та нагадував багатьом патерналістську риторику радянських часів щодо т.зв. «соціальних паразитів»[3].

На обговоренні в Комітеті із застосування стандартів МОП в 2016 році представники Міжнародної конфедерації профспілок зазначали, що президентський Декрет №3 покликаний посіяти страх серед працівників та зробити особу винною через те, що вона не працює та отримує соціальну допомогу[4].

Спеціальний доповідач ООН щодо ситуації із дотриманням прав людини в Білорусі у своєму звіті в 2015 році (A/HRC/29/43, par. 112-114) висловив занепокоєння щодо впливу Декрету №3 на вразливі категорії населення та зазначив, що впровадження таких положень законодавства суперечить міжнародним трудовим стандартам, що в результаті може призвести до подальшого погіршення трудових прав та застосування примусової праці.

Замість висновку 

Зважаючи на досвід Білорусі, ми вважаємо, що є недоречним прийняття даного закону. Крім того, теза про “демотивуючий ефект” соціальної допомоги суперечить даним багатьох досліджень, що показують довгостроковий позитивний ефект державної підтримки осіб, що потребують допомоги, – до прикладу можна привести Скандинавські країни. Питання, які в ньому піднімаються, потребують консультацій зі всіма зацікавленими сторонами, аби не порушити трудові права громадян України та забезпечити їм належний захист та соціальне забезпечення.

[1] https://news.finance.ua/ua/news/-/452426/stalo-vidomo-na-skilky-zanyzhenyj-prozhytkovyj-minimum-v-ukrayini?fbclid=IwAR1quiKgJAA4J-grBfSExn4X47E8uy8d90GNOAZ_xIUXAHk5BDhqRTLAunU

[2] https://phys.org/news/2015-03-welfare-benefits-people.html

[3] https://phys.org/news/2015-03-welfare-benefits-people.html

[4] https://www.ilo.org/dyn/normlex/en/f?p=NORMLEXPUB:13100:0::NO::P13100_COMMENT_ID:3284575