Now Reading
Чому бідні..?

Чому бідні..?

Чи дійсно сьогодні українці в середньому мають вищий рівень достатку, враховуючи темпи проведення економічних реформ? Це питання було неодноразово піднято в засобах масової інформації та соціальних мережах в Україні. Деякі джерела стверджують, що в умовах нестабільної економічної ситуації, українці переживають навіть більше підвищення соціальних стандартів, ніж можна було очікувати. Проте реальний вплив заходів жорсткої економії та корупції  на більшість населення України залишається недослідженим.

Як зазначив незалежний експерт з питань зовнішнього боргу, інших фінансових зобов’язань та прав людини Хуан Пабло Богославський після нещодавнього візиту до України: “Економічні тенденції, умови та проблеми країни є визначальними чинниками захисту та реалізації прав людини. Здорова економіка повинна бути пріоритетом для забезпечення добробуту найбільш вразливих і соціально відчужених членів суспільства, не ігноруючи їх”.

Давайте подивимось на вкрай важливий показник, який можна використати для оцінки соціально-економічного добробуту в країні, а саме – рівень бідності.

З 1 липня 2018 року прожитковий мінімум в Україні збільшено на 77 грн. (менше 3 дол.), і на сьогодні становить 1777 (близько 68 дол. США) на особу. Незважаючи на те, що зростання соціальних стандартів є оптимістичною тенденцією, її варто розглядати у більш широкому соціально-економічному контексті, що є складним завданням через відсутність точної інформації про основні показники, такі як рівень бідності, зайнятість населення, міграція тощо.

Висвітлення питань бідності в засобах масової інформації та реальна ситуація на місцях відрізняються. Наприклад, у грудні 2017 року кілька українських ЗМІ одночасно опублікували звіт, у якому зазначено, що рівень бідності в Україні становить 12%. Кілька авторитетних джерел, включаючи ПРООН, наводять більші цифри – від 60 до 90 відсотків.

Оскільки статистика впливає на громадську думку та політику, то недостатня або надмірна оцінка бідності може призвести до плутанини з приводу реальних потреб громадян. Щоб говорити про рівень бідності з будь-якою визначеністю, ми спочатку повинні відповісти на питання – які фактори впливають на бідність в контексті України?

Відсутність бідності означає повний «доступ до необхідних товарів та послуг», включаючи житло, комунальні послуги, продукти харчування, одяг, ліки, засоби гігієни тощо.

Д-р Олександр Потапенко, посилаючись, на дані Всесвітнього економічного форуму стверджує, що бідними вважаються люди, які витрачають 60 або більше відсотків своїх доходів на основні потреби (продукти харчування, комунальні послуги, житло, одяг). ЄС, у свою чергу, використовує 9 немонетарних критеріїв, які можна знайти за цим посиланням, і які включають неможливість оплатити неочікувані фінансові витрати та борги населення. Якщо будь-який з 4-х по 9 критеріїв задовольняється, людина або сім’я вважаються бідними.

Тим часом незалежні аналітичні агентства відхиляються від вищезгаданих визначень бідності і беруть за основу дослідження суб’єктивну самооцінку учасників. Наприклад, таким шляхом була отримана оцінка рівня бідності в 12%.  

В останні роки Україна пережила серйозні кризи, наслідки яких часто не відображалися в розрахунках міжнародних або вітчизняних установ. Деякі з них заслуговують більш детальної уваги:

  • За даними національної статистичної служби Укрстат, місячний прожитковий мінімум, оголошений державою, є нижчим, ніж де-факто прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум – це розмір вартості нормального функціонування людського організму, достатній для забезпечення, збереження його здоров’я продуктами харчування, а також мінімальним набором непродовольчих товарів та мінімальним набором послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.  З 2014 року останній збільшився на 1 289 грн, тобто  офіційне збільшення склало всього 212 грн. У 2018 році офіційний прожитковий мінімум становить 1777 грн, а де-факто – на травень 2018 року – 3 293 грн. (125 дол. США). Зрозуміло, що проживання на прожитковий мінімум, запропонований урядом, означає, що значна кількість українців живуть принаймні на межі бідності.
  • Значна кількість домогосподарств в Україні не має коштів для задоволення своїх потреб через затримку заробітної плати. Заборгованість із заробітної плати збільшилася в минулому році до 44,2% згідно даних Державної служби статистики, і зараз заборгованість  становить більш ніж 2 млрд. грн.
  • У 2016 році 44% домогосподарств в Україні відмовились від всіх необхідних речей, окрім харчування.
  • Оцінка бідності не містить дані про неформальну (тіньову) економіку в Україні. Багато працівників працюють без соціальної захищеності та офіційної заробітної плати, і це уможливлює зловживання з боку роботодавців.

Ніл Уокер, Координатор Організації Об’єднаних Націй та Представник ПРООН в Україні, під час презентації останньої доповіді про людський розвиток заявив, що зараз саме близько 60% населення України живе за межею бідності. Нинішнє зростання прожиткового мінімуму не стабілізує економіку, і потреба у поліпшенні соціальних гарантій є значущою, як ніколи.

Відповідно до Цілей сталого розвитку (2015—2030 роки), схвалених на Саміті ООН у вересні 2015 року, розв’язання проблем подолання бідності та зменшення нерівності, підвищення рівня життя та забезпечення доступу до базових послуг для всіх верств населення, розвиток соціальної інфраструктури та розширення можливостей для самореалізації в безпечному середовищі є першочерговими завданнями світової спільноти.

Забезпечення права на захист від бідності та соціального відчуження також є одним із головних напрямів Європейської соціальної хартії (переглянутої), що ратифікована Верховною Радою України у 2006 році.

Стратегією подолання бідності до 2020 року основними завданнями визначено до 2020 року поетапне зниження в Україні масштабу бідності, соціального відчуження та запровадження нових механізмів її запобігання.

Повертаючись до оцінки Хуана Пабло Богославського, “Необхідно забезпечити в Україні стабільні державні фінанси, не лише для доступу до міжнародного фінансування або обслуговування боргу, але головним чином для забезпечення соціальної справедливості для всіх та дотримання зобов’язань щодо прав людини. Незалежно від макроекономічного вибору, права людини повинні бути в центрі уваги. Економічна нерівність та скорочення доходів бідних прошарків населення стримують внутрішній попит, сталий розвиток та зростання.”